Конституція. 25 років по тому

28.06.2021

В Україні найдовше з усіх країн СНД діяла радянська Конституція – Конституція УРСР, ухвалена 1978 року (із змінами і доповненнями). Вона передбачала парламентську республіку та встановлювала соціальні права для українців.

Але з кінця 80-х в Україні, як і всюди в колишньому СРСР, з’явилась нова соціальна група – великий капітал, який прагнув встановити економічну та політичну владу в країні.

Для реалізації своєї мети новоявленій буржуазії потрібна була авторитарна влада, яка стала б гарантом недоторканості вкраденої власності. І потрібне було позбавлення мільйонів українців їх соціальних та громадянських прав, аби ми не могли опиратися спокійному перерозподілу прибутків і ресурсів.

Провідником інтересів новоявленої олігархії став обраний 1994-го президентом Леонід Кучма, який до того ж був особисто зацікавлений у зосередженні політичної влади в країні у власних руках.

У його оточенні з’явився проект Конституції, який у разі його ухвалення, встановив би в Україні авторитарний президентський режим на кшталт існуючих режимів Казахстану чи Узбекистану.

Провести свій проект Кучма сподівався через референдум, підготовка до якого йшла 1996-го повним ходом. Був навіть призначений віце-прем’єр, завданням якого була організація цього референдуму – Олександр Ємець.

Більшість же депутатів Верховної Ради були прибічниками демократичної парламентської республіки та гарантування у Конституції соціальних та громадянських прав для українців.

Фактичним лідером цієї парламентської тенденції був голова Ради, соціаліст Олександр Мороз.

Рада утворила свою Конституційну комісію (голова – Михайло Сирота), яка розробила новий проект Конституції.

Вранці 27 червня

У Раді я зустрів Георгія Гонгадзе. Він сказав, що за його інформацією, знімальна група 1+1 поїхала до адміністрації президента – записувати звернення до народу. Суть цього звернення могла бути лише одна – Кучма проголошував референдум щодо свого проекту Конституції.

Як цьому можна було протидіяти? Я пішов до Мороза і запропонував проголосувати у Раді кілька постанов, які б запобігли планам Кучми.

Мороз відповів – ми ці постанови приймати не будемо, ми будемо приймати Конституцію.

Я дещо здивувався оптимізмові спікера. Звідки у нього певність, що є 300 голосів за Конституцію?

Насправді обидві сторони пішли ва-банк. Якщо б ми не ухвалили протягом дня Конституцію, Кучма провів би референдум. Третього варіанту не було. І Кучма робив усе, аби зірвати прийняття Конституції у парламенті.

Спочатку тодішній прем’єр Лазаренко призначив на 27 червня виїздне засідання уряду в Черкасах. Справа в тім, що тоді міністри ще суміщали свої посади з депутатськими мандатами, і відсутність близько десятка депутатів під приводом урядового засідання, могла б вплинути на кворум у парламентській залі. Кожен голос був тоді на рахунку.

Мороз дав секретаріатові вказівку обдзвонити усіх міністрів і повідомити: якщо вони не прийдуть на засідання Ради, наступним питанням порядку денного буде позбавлення їх депутатського мандату.

Першим з міністрів вже під вечір 27-го до зали зайшов усміхнений Віктор Пинзеник…

«Вузькі місця» Конституції

Розрахунок Кучми був такий.

Є кілька положень проекту Конституції, передусім положення про символіку та мову, які комуністи не підтримають. Якщо проти проголосує ще й частина кучминих депутатів, голосів не вистачить. В результаті, без цих положень, не буде ухвалено і Конституцію загалом.

Георгій Гонгадзе знімав процес з балкону. І в кадр потрапила сцена, коли депутати – рухівці Танюк і Кендзьор висмикували свої картки з пультів під час голосування за символіку. Частина депутатів з Руху справді була відданим загоном Кучми для зриву конституційного процесу.

Положення про символіку не вдавалось проголосувати, поки не взяв слово тодішній посол Україні в Лівані, соціаліст Віталій Шибко. Його виступ був переконливим як для частини комуністів, так і для частини рухівців. Рішення було прийняте.

Ще одним «вузьким місцем» було положення про статус мов. Його теж довго не вдавалося проголосувати, поки не було створено робочу групу під головуванням Івана Попеску. Саме у цій робочій групі вдалося знайти консенсус і згодом проголосувати у залі чинну редакцію статті 10: українська мова – державна, гарантується вільний розвиток, використання та захист російської та інших мов національних меншин.

Саме така редакція статті Конституції та закон 1988-го року про державну мову забезпечив практичну відсутність мовних конфліктів в Україні аж до подій 2014 року.

Консенсус

Загалом рівень консенсусу між представниками різних політичних сил, компромісу, на який треба було піти, аби зберегти в Україні демократичні та соціальні свободи і не допустити авторитаризму, не можна навіть порівняти із сучасною ситуацією, коли ті політичні групи, які опинилися при владі, нав’язують українцям, в тому числі і через зміни до Конституції, виключно свої норми.

Все ж голосування йшло не просто. Все змінилося, коли о 0-00 28 липня на трибуну вийшов заступник голови Верховної Ради Віктор Мусіяка: «Мені сьогодні 50. Зробіть мені подарунок…», – і заплакав.

І вже до 9-ї ранку Конституцію було ухвалено.

Кучма терміново приїхав до Ради і фактично визнав, що його плани провалилися.

Конституція проти правлячого класу

Конституція 96-го року стла перешкодою для авторитаристських намірів Кучми та наступних президентів.

І стала перешкодою для правлячого класу, бо проголосила Україну демократичною соціальною державою.

Насправді Конституція 96-го року є революційним і надзвичайно підривним документом, бо проголошує громадянські та соціальні права українців. В тому числі свободу слова, зібрань, об’єднань, віросповідання. Забороняє цензуру і позбавляє президента права закривати телеканали своїм указом.

Конституція 96-го року проголошує право на працю, на освіту і медицину. Конституція говорить, що українська земля та її надра є власністю українського народу.

Один за одним президенти і великий капітал, який стоїть за ними, намагається змінити Конституцію.

Кучма вже 2000-го намагався провести конституційні зміни у бік авторитарної моделі. Але результати організованого ним «референдуму» не були імплементовані парламентом через акції протесту «Україна без Кучми».

Представники політично та економічно правлячого класу постійно говорять, що з Конституції необхідно прибрати норми про соціальні права українців. Бо їх, мовляв, забезпечити неможливо.

Але ми знаємо, що можливо, і ще пам’ятаємо ті часи, коли це було можливо.

Україна справді потребує змін.

Не «ринкових реформ», а соціальних змін.

І образом цих змін, напрямком боротьби за соціальні та громадянські права, за відновлення незалежності України, за право на свою землю, за право вільно думати і вільно говорити, сьогодні стає Конституція 96-го року.

Інші статті автора:

Поділитися посиланням: