Головна мета: подолати зовнішню залежність країни

09.10.2021

24 серпня Україна гучно відсвяткувала тридцяту річницю проголошення державної
незалежності. У Києві відбувся великий парад, по всій країні тривали святкові заходи та
концерти.

При цьому українська влада ігнорувала карантинні обмеження і не шкодувала коштів на ці
шароварні шоу. І це попри те, що урядовці постійно говорять про брак коштів на виплати бюджетникам.

Українців хочуть переконати, що вони стали по справжньому незалежними. А отже, мають
тішитися від наслідків цієї історичної перемоги. Але насправді після Євромайдану країна
поступово втрачає основні засади державної незалежності.

Це в жодному разі не конспірологія. Україна перетворюється на колонію у режимі повної “транспарентності” під оплески “громадянського суспільства”. Її поступово охоплює мережа
спеціалізованих міжнародних структур, які безпосередньо впливають на національну
економіку та політику.

Ці структури дублюють діяльність державних органів, а часом навіть
перебирають на себе їхні функції. Або виступають у ролі вищих арбітрів для українців, не
заважаючи на те, що така практика суперечить діючій Конституції України.

Західні партнери посилюють контроль над вітчизняною судовою системою. Призначення та
звільнення українських суддів фактично залежить зараз саме від них. Національне
антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура, контрольовані посольством США, мають власнісилові підрозділи, що є важливою ознакою розмивання державного суверенітету. Адже
українська влада остаточно втратила у такий спосіб монополію на насильство, яку вже давно
підважили угруповання ультраправих.

Іноземці домінують у наглядових радах державних монополій, а прем’єр-міністр України
Денис Шмигаль днями зазначив, що змінити цю ситуацію неможливо.

Члени наглядових рад призначаються номінаційним комітетом, де вирішальний голос зарезервовано за
представниками міжнародних інституцій. Цей комітет очолює голова регіонального
представництва Міжнародної фінансової корпорації в Україні та Білорусі Джейсон Пеллмар.
До його складу увійшли керуючий директор Європейского банку реконструкції та розвитку у
країнах Східної Європи Маттео Патроне, постійний представник Міжнародного валютного
фонду в Україні Йоста Люнгман, бізнес-омбудсман Марчин Свенчицький та очільник
представництва ЄС в Україні Матті Маасікас.

Ці іноземні високопосадовці віддають корпораціям ласі шматки української економіки.
Зокрема, наглядова рада «НАК Нафтогаз» ще з 2017 року знаходилася під керівництвом
британки Клер Спотісвуд, француза Бруно Лескуа, канадійця Стіва Хейса та американця
Амоса Хохштайна.

Такі ж кадри переважно керують іншими україньскими держкомпаніями – аж до «Укпошти»
та «Укрзалізниці», де їм вправно допомагають українські громадяни на кшталт
«залізничника» Сергія Лещенка. Вони отримають за це шалені кошти з українського
бюджету, у той час як рядові працівники компаній живуть на межі прожиткового рівня, і ледь
не жебрають – як-то залізничні стрілочники або сільські листоноші.

Проте, посилення зовнішнього управління жодним чином не поліпшує життя пересічного
українця. Іноземне керівництво неефективне. Аби зрозуміти це, варто лишень проїхати у
старих потягах «Укрзалізниці», разом з клопами та тарганами.

Ціни на газ для українців зростають. Так звані антикорупційні структури не розкрили за час своєї роботи жодного
впливового корупціонера, а Всесвітній Банк вимагає від України закрити більшість
вітчизняних вишів, що призведе до остаточного знищення української науки.

До того ж іноземні куратори заважають Україні припинити війну та використовують країну у якості
власного мілітарного плацдарму, наражаючи на небезпеку її багатомільйонне населення.

Але найголовнішим є те, що міжнародні структури виступають драйверами антисоціальних
«реформ», за допомогою яких руйнується соціальна сфера сучасної України.

«Реформ» багато, але усі вони мають один ефект: багаті збагачуються, а бідні біднішають. Працездатні
українці перетворюються на заробітчан, які ідуть працювати на підприємствах Євросоюзу. А
це позбавляє країну будь-яких надій на краще майбутнє.

«Починаючи з 2014 року українська правляча еліта та політики наввипередки змагалися в
тому, хто є найбільшим «захисником незалежності», але саме вони привели Україну до
неоколоніальної залежності. Протягом цих років, замість модернізації економіки та
посилення соціального захисту українські політики розкрадали бюджет та проводили
«реформи», щоб покращити життя олігархів.

Це призвело до величезних дірок у бюджеті та занепаду інфраструктури. Як наслідок, і до
залежності України від кредитів МВФ, фінансової та технічної допомоги ЄС і США, а
разом з цим і до політичної залежності. Україні диктують соціальну політику: підвищення
тарифів, відмову від регулювання цін на ліки, тотальну приватизацію та відкриття ринку
землі. Україна фактично втратила незалежність», – зазначає у своїй політичній заяві
громадська організація «Червоні».

Головна мета українських лівих – подолати зовнішню залежність країни. Бо саме це
дозволить нам припинити війну, «реформи» та подолати ультраправе свавілля.

Ольга Тарасенко

Поділитися посиланням: