ФОПи і Майдан

23.12.2020

ФОПи не вперше виходять на майдан.

2010-го дрібні та середні підприємці у перебігу «податкового майдану» досягли того, що президент Янукович ветував Податковий кодекс.

Але часткова перемога не змінила систему. І уряд, який тоді і зараз представляє інтереси великого національного та транснаціонального капіталу, продовжив тиск на ФОПів.

Мета – перерозподілити ту частину торгівлі та фінансових оборотів, які є у малого, на користь великого бізнесу.

Самозайняті та дрібні підприємці з’явилися з початком приватизації та деіндустріалізації.

Їх основу склали робітники, які втратили роботу та БІЧі («бывший интеллигентный человек»). Без спрощеного оподаткування більшість з них просто опинилась би на вулиці.

І якраз ФОПи сплачують єдиний податок, бо у випадку несплати будуть закриті.

Найбільше втрат як для бюджету, так і для зарплат найманих робітників, приносить діяльність великого капіталу.

Продукція найбільших експортних підприємств – приватизованих вітчизняними та закордонними олігархами металургійних та рудних комбінатів на папері йде до країн з низьким оподаткуванням. Там же осідають і податки, і прибутки.

Саме по собі запровадження касових апаратів вимагає разових виплат, які для більшості підприємців не смертельні, для частини ФОПів будуть досить важкими.

Але найбільше, чого бояться ФОПи – торговці, це те, що буде після встановлення апаратів. Тобто, контролю за їх діяльністю і за діяльністю постачальників (чи не «лівий» товар?).

Звітність фіндіяльності може виявитись непосильною для тих ФОПів, які не можуть собі дозволити найняти бухгалтера. Таких самозайнятих, які неминуче помилятимуться, чимало. Вони передчувають, що величезні штрафи просто приведуть їх до банкрутства.

Бюджет від такого жорсткого контролю наповниться мінімально, а самоліквідація маси ФОПів зменшить базу оподаткування.

Та і боротьбу з контрабандою, очевидно, треба вести не серед ФОПів, а на митниці.

В усякому випадку ФОПи вийшли захищати свої права.

Але їх вимоги стосуються лише них. І їх галузі.

Жодна інша соціальна група протест не підтримала. Бо немає загальних вимог і вимог, які б цих груп торкалися.

Щось подібне є зараз і у робітничому русі, який спалахнув в Україні з новою силою у вересні 2020.

Шахтарі, металурги, машинобудівники та транспортники можуть добиватися виконання своїх часткових, галузевих вимог.

Але з часом цих же вимог доводиться добиватися знову. Бо залишившись про економічній та політичній владі, залишившись власником засобів виробництва, капітал повертає своє.

Протести ФОПів матимуть перспективу тоді, коли вони перейдуть від своїх часткових вимог до загальних – політичних та системних.

З 90-х в Україні поглиблюються соціальні протиріччя. Між великим капіталом, соціальними групами топ-менеджерів та вищих держчиновників з одного боку. Та робітниками, селянами, самозайнятими, дрібними підприємцями, пенсіонерами – з іншого.

Насправді саме ці протиріччя і були причинами усіх майданів, починаючи з 2000-го.

Саме під час «України без Кучми», яка розпочалася 15 грудня 2000, рівно за 20 років до початку SaveФОП, було вперше артикульовано вимогу «зміни системи соціальних, економічних та політичних відносин».

Сьогодні складаються умови для того, аби галузеві вимоги робітників (підвищення зарплат та ін.), селян (скасування продажу землі) та самозайнятих (зменшення тиску) злилися у загальну вимогу зміни соціальної системи.

Інші статті автора:

Поділитися посиланням: