Час платити за зруйновану медицину

10.11.2020

Від учора українські лікарні не приймають хворих з хронічними захворюваннями чи на планові операції. В лікарнях немає ані вільних місць, ані вільних лікарів. Від тепер усі сили вітчизняної медицини кинуті на порятунок хворих на коронавірус та невідкладну допомогу. Це означає, що мільйони людей не отримають вчасно лікарської допомоги, не зможуть пройти консультацію чи обстеження, а звичайна чи хронічна хвороба ризикують перерости у важкі форми.

Автор: Сергій Гузь.

Невідомо, чи усвідомлює суспільство наслідки таких пріоритетів. Та воно точно має усвідомити, що причина усього цього – недолуга «медична реформа». Адже ще рік тому численні активісти рвали горляку, захищаючи «великого реформатора» – Уляну Супрун. Саме завдяки її радикальному руйнуванню вітчизняної медицини сьогодні шанс на порятунок мають лише ті, хто стоїть за крок до смерті. А усі інші мають вишикуватись за ними у чергу.

Восени 2017 року уряд бадьоро звітував, що бюджет охорони здоровя у 2018 році складе аж 86 млрд.грн і буде цілком зосереджений на реформах. У 2019 році той же уряд заклав на медицину 95 млрд. грн.. А вже на 2020 рік новий уряд Зеленського планував витратити на медицину аж 113 млрд.грн.

Здавалося б, щороку витрати на медицину зростають, тож населення має радіти щедрому уряду. Та, насправді, більша частина цих зростаючих витрат – лише компенсація інфляційного знецінення української гривні. Так, інфляція 2017 року склала 13,7 % – що практично дорівнює зростанню витрат на охорону здоров’я у 15%.

Про таке «зростання витрат на медицину» ще у 2016 році попереджало «Дзеркало тижня», коли критично підходило до чергових реформаторських обіцянок. Але уряди з року в рік продовжували звітувати про рекордне зростання витрат на охорону здоров’я українців.

Тим часом, за період, що передував цим реформам, Україна з 1991 по 2017 роки втратила 2200 лікарських закладів або 400 000 ліжкомісць. Це у 5 разів більше, ніж зараз в авральному режимі намагається створити уряд для порятунку медичної сфери від остаточного колапсу.

Але ж проблема не тільки в лікарнях, але і в медичному персоналі. За цей же час кількість лікарів скоротилася на 46 000 осіб, а середнього медичного персоналу – на 246 000 осіб. Саме цих лікарів та медсестер зараз катастрофічно не вистачає в лікарнях.

Що відбувається з медициною після 2017 року, коли були реалізовані реформи Уляни Супрун – взагалі не відомо. Бо «Укрстат» такої статистики навіть не подає. А відбувалась остаточна руйнація системи Семашко.

Для більшості пересічних громадян вислів «система Семашко» мало про що говорить. Проте, під цим терміном криється одна з найефективніших медичних систем, що була розрахована на надання масової медичної допомоги, у тому числі при спалаху небезпечних епідемій. Адже вибудовувалася вона у ті часи, коли країна після Громадянської війни 1918-1922 років захлиналася в епідеміях тифу, холери, венеричних та інших інфекційних хвороб.

Система Семашко починалася з самого  низу, невеличких амбулаторій та фельдшерських пунктів у селі чи хуторі, і як піраміда, піднімалася угору. З одного боку, охоплюючи усе більшу кількість населення, а з іншого – надаючи більш якісну та складну допомогу. Таким чином, хворому на інфекційну хворобу не треба було їхати в центр чи бігати по різноманітним лікарням, волаючи про допомогу.

Радянська держава збудувала цілу мережу контролю за поширенням небезпечних інфекційних хвороб, яка включала не тільки інфекційні лікарні чи лабораторії, але і масову санітарно-епідеміологічну службу. Саме ця служба займалася профілактикою поширення інфекцій, контролем за громадськими місцями, вживала у разі необхідності превентивні заходи.

Більше того, щороку працівники СЕС проходили спеціальні тренування по боротьбі з поширенням особливо небезпечних інфекцій. У тому числі і на випадок застосування ворогом біологічної зброї.

Але вже десятки років ніхто таких тренувань не проводить. А зусиллями останніх реформаторів часів Порошенка скасована і сама СЕС. Дійшло до смішного – ми маємо головного санітарного лікаря України, але не маємо самої санітарної служби. То ж на місцях просто немає кому займатися реалізацією справжніх карантинних заходів.

Так, попередні реформатори дорікали, що система Семашко задорога для України, що стільки лікарень і лікарів нам не потрібно. Але давайте порівняємо ці заощадження на охороні здоров’я з тими збитками, які вже несе економіка України. Тільки за попередніми оцінками фахівців падіння ВВП України через пандемію коронавірусу складе у 2020 році від 7 до 10 відсотків. А це означає втрату 90-120 млрд. грн.. Майже стільки ж, скільки держава запланувала цього року на медицину. Як то кажуть – скупий платить двічі.

Та найгірше те, що без зміни підходу до медицини, без відновлення системи Семашко – українці і далі помиратимуть вже не тільки від інфекційних, але і від звичайних хронічних захворювань. На фоні падіння доходів через введення так званих локдаунів, витрати населення зростатимуть. Як і витрати держави. Адже авральне відкриття нових відділень для лікування коронавірусу коштує дорожче, ніж систематичне підтримання інфекційних лікарень і профілактика інфекційних захворювань.

На підтвердження цих слів можна поглянути на те, як вдалося побороти та локалізувати поширення коронавірусу в Китаї чи В’єтнамі, де зберігся соціалістичний підхід до надання медичної допомоги. Сьогодні ці країни повністю контролюють поширення коронавірусу, не допускаючи масових спалахів захворювання. Тоді як Україна, яка в останні роки копіювала західну модель надання медичних послуг, потерпає від епідемії так само, як і країни Європи.

Інші статті автора:

Поділитися посиланням: